Джозеф Геллер

  • volodimirakimenko451цитує2 роки тому
    Набагато вищої планки в творчості він сягнув наступного дня, коли зачорнив у листах усе, крім прийменників. Це створювало, як йому здавалось, динамічнішу напругу між рядками, і практично в кожному випадку зміст листів набував універсальнішого звучання.
  • volodimirakimenko451цитує2 роки тому
    Пастка-22 вимагала, щоб на кожному цензурованому листі стояло ім'я офіцера-цензора.
  • volodimirakimenko451цитує2 роки тому
    Йосаріан перестав грати, бо партії були настільки цікавими, що гра втратила сенс.
  • volodimirakimenko451цитує2 роки тому
    Його потайки занесли до палати вночі, і ніхто не здогадувався про його існування аж до самого ранку, коли всі пробудилися і побачили дві дивні ноги, що здіймалися від стегон, дві дивні руки, підвішені прямовисно, усі чотири кінцівки дивно задерті в повітря свинцевими противагами, що непорушно темніли над ліжком.
  • volodimirakimenko451цитуєторік
    Коли ж Йосаріан пробував нагадати людям про війну, вони сахалися його, гадаючи, що він божевільний. Навіть Клевінджер, який мав би розумітися краще за інших, сказав, що він божевільний, коли вони бачились востаннє, якраз перед втечею Йосаріана до шпиталю.
  • Андрій Рябушцитуєторік
    Чи треба дивуватися, що головний герой роману Йосар’ян вважає всіх навколо психами: своїх — бо йдуть на смерть, чужих — бо хочуть його вбити. Врешті-решт він одноосібно укладає сепаратний мир, тобто просто дезертирує, рятуючи власну шкіру. Зрадник? Можливо. Але принаймні адекватніший за тих, хто ним керує. Взагалі, немає сумніву: ті, що нами керують, мусять бути цинічними і підступними — інакше вони б не керували. А все ж вони не мусять бути аж настільки безпросвітними йолопами. Наразі ж виглядає саме так, бо генерали, які рік за роком послідовно демонструють, що солдати для них — лише гарматне м’ясо на шляху реалізації великих військових планів, одного дослівно чудового дня можуть залишитися без війська. Або й нахапатися давно заслужених куль вітчизняного виробництва.
    Олександр Бойченко
  • Андрій Рябушцитуєторік
    Одного дня, закінчивши перший обхід палати і вдруге підійшовши до солдата в білому, вона глянула на градусник і виявила, що солдат мертвий.
    — Убивця, — тихо сказав Данбар.
    Техасець глянув на нього з непевною посмішкою.
    — Душогуб, — сказав Йосаріан.
    — Ви про що, хлопці? — занервувався техасець.
    — Це ти його вбив, — сказав Данбар.
    — Це ти загнав його на той світ, — сказав Йосаріан.
    Техасець відсахнувся:
    — Хлопці, ви здуріли. Я його навіть не торкався.
    — Ти закатував його, — сказав Данбар.
    — Я чув, як ти його вбивав, — сказав Йосаріан.
    — Ти вбив його, бо він був негритосом, — сказав Данбар.
    — Хлопці, ви ненормальні, — вигукнув техасець. — Сюди не пускають негритосів. У них є спеціальне місце для негритосів.
    — Сержант потайки поклав його сюди, — сказав Данбар.
    — Сержант — комуніст, — сказав Йосаріан.
    — І ти про це знав.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз