Милорадович Василь Петрович

До мерців, які відвідують цей світ незалежно від святкових чи поминальних днів, належать: упирі, тобто чаклуни, яких зреклася церква, єретики, боговідступники, вовкулаки 8 , самогубці 9 . Так, дівчина, яка поміняла віру, вставала по ночах з могили і гірко плакала 10 . Не мають спокою в могилі і прокляті батьками діти: проклята ними дівчина зупиняла вночі перехожих ІІ , а запорожці мусили всю зиму годувати померлого поповича, якого ще до народження прокляла мати 12 . «Родителі, що прокляли дітей, ходять до свиней із дітьми і лижуть корито. Ходять і ті, которих їй поминають». В народній оповіді, що записана мною на Дубенщині, померла дівчина після смерті рік служила наймичкою, щоб заробити поминальний обід; оповідь ця нагадує повідомлення відомого гуманіста Меланхтона про дівчину, яка після смерті два роки перебувала серед людей, ходила в гості, мало їла 13 . Певна частина казок про блукаючих мерців — паралель до гоголівського «Вія»—зображує сутичку померлої відьми з хлопцем, що читає над нею в церкві

Головує над русалками старша, або ігуменья, а за іншими повір'ями — дід, або святий. Під таким наглядом, або й без нього, русалки пасуться, як гуси, на островах, болотах, полях, у лісах, але не можуть переходити межу 21 . Найчастіше бувають русалки біля води: тут вони купаються, бігають, кричать, як кішки 22 . Люблять більше стоячу воду та мілкі, нешвидкі річки, «щоб не занесла вода». Русалки уявляються дітьми, що сміються, плескають в долоні, гукають: «Гуп! А де ви?», а також співають. Тіло в них блакитне* синювате або темне. «Голі скрізь* з осоки коси». Часто одягнені в червоне. Іноді з'являються у вигляді кішок 23 , жаб 24 або малих тварин з породи гризунів. «Род криси, нолове, хвіст длинний, уха вгору, на лапах по п'яти пальчиків, є нігті. Собака не займала (від М. Івахнецка, м. Снітин). ^

«Пішли дівчата на поле рвати квіток на русальний Великдень. Прийшла одна до балки, коли плигають дітки манюні. А вона помахала на другу нишком. Як прибігла та друга, та в крик, та в голос, та давай тікать. Прибігли додому, заболіли ї вмерли» (від Є. Павликової, с. Литвяки)

Хоча в Малоросії ім’я чорта згадують вголос, лише попередньо перепросивши, проте як у друкованих етнографічних матеріалах, так і в устах народу, чорт має дуже багато назв. По перше, його, між іншим, називають сатана, біс, той, рябий 1 . По-друге, він відомий ще як: сатанаїл, сатанюк, ідол, ізвир, фіон, ірод, змій, демон, диявол, дябел, чорт, чортяка, чорний, проклятий, лукавий, нечистий, нечиста сила, несвідомий дух, куций.
Походження фантастичної істоти, відомої під такими назвами, можна простежити в наш час, взявши до уваги такі відомості. В австралійських дикунів душі померлих, яким відмовлено у похованні, перетворюються на інгів — духів, схожих на людей, але з довгими гострими вухами і хвостом. За новозеландськими уявленнями, душі померлих ідуть у ліси, стають злими духами і шкодять навіть своїм близьким. Китайці, індокитайці та індійці бояться душ непохованих, хворих на проказу, чуму, померлих

Окрім таких улюблених жител, чорти іноді ще утримують право власності на певні місця, як видно із оповідей

Такі і подібні свідчення давно вже дали підставу науці припустити, що у вогненному змієві уособлюються народом блукаючі вогні, повітряні метеори, падаючі зірки і блискавка 80 . В

ницькою смертю та від пологів. Бували випадки самовбивств і вбивств з метою помсти ворогам після смерті в образі злого духа 2 . У класичних народів непоховані душі також ставали злими духами — лаврами 3 . У малоросіян потопельники, тіла яких не були поховані, перетворювалися на водяників 4 . Чортами стають і діти, вбиті матерями при народженні 5 . Подібні факти дають підставу спеціалістам стверджувати, що тінь померлого — первинний тип надприродної істоти, духи-душі, генеалогія яких з часом втрачена 6 , і що на основі уявлень про людську душу формувалися погляди і на інших духовних істот 7 .

Наші на|юдиі оповіді не містять ніяких подробиць про зв’язки дияволів із жінками, але, за одностайним свідченням відьом усіх країн Західної Європи, вияви ніжності в диявола — холодні, крижані м . І все ж від диявола народжуються діти. Так, у 1743 р. у Києві жінки вбили нещасну щойно народжену дівчинку, як «бісище» 14 . Те, що в народі існує уявлення про шлюбне розмноження чортів у їхньому середовищі, доводить повір’я, що вихор і завірюха — то бісові весілля І5 , а також перекази про народження чортенят 16 , прийняття їх сільською повитухою, яка отримує за це полотно, що не зменшиться, доки не буде розмотаний весь сувій 17 ; крім того, існування багатьох варіантів казки про чортову матір, котра зображується звичайною мало
* Йдеться про пюну, якою баргьки благословляли до шлюбу.— О. 7.

«Найшла мати собі дитину, і стало воно плакать, а мати каже: «Щоб тебе чорти взяли!» Стала та дівчина рости. Росте, росте, як з води йде. І стала вже дівка така, що стали люди сватать. Посватали її люди, і то вже таке до вінця іти. Пішли вони: ідуть од вінця і стали через греблю йти, і молода в жовтих чоботях. І вмазала молода чобіт, каже: «Тепер же ви ідіть помаленьку, а я чобіт обмию». Вона тільки стала чобіт обмивать, взяла у воду впала. Тут зробили крик, що втопилась молода. Стали люди її шукать, витягать... Потім її не знайшли. А той молодий остався вдовцем. Так її почали поминати, що вона умерла. І так, може, й год, може, й два не було звістки ніякої. Потім у сусіда знайшлася дитина в жінки. Прийшов він просить тії молодої мати: «Ходім, бабусю, до нас». Вона пішла, побула, своє діло зробила, вернулась додому і лягла спать. Коли щось під вікно стука і гука: «Бабусю, одчиніть! Ходімте до нас».— «Я у вас вже була».— «Ходім, пожалуста, ще». Вона вбралась, пішла. Він її вів, вів, узяв та вкинув у воду. Коли там у воді такий дім хороший і дочка її рідна, та, що втопилась, там сидить, каже: «Спасибі вам, мамусю, що прийшли до мене, мене одвїдали». Бабувала стара у своєї дочки, потім пита: «Коли ж ви мене, діти, одведете додому?» А він каже: «Коли привів, тоді й одведу». Діждали вечора, він її взяв і поніс додому. «Ну,— Каже стара,— приходьте, прошу покорно, і до мене в гості».— «Спасибі, що кличете, прийдем». Діждали Великодніх свят, посходилися до матері всі три дочки і всі

Про жертви розповідається в таких переказах Лубенського повіту.
«Був собі чоловік, і в його була дівка. їздив риби ловить, і хто не поїде — нема, а в його повен човен. Ну, до того дійшлося, що явилися нечисті йому на лицо і кажуть: «Ти не сам ловиш, а ми тобі наганяєм. Що ти нам за те даси?» А він каже: «Що я вам дам, як у мене нічого нема?» І він саме насеред ями. Вони кажуть: «Як ти нам нічого не обіцяєш, ми тебе утопим». Так він сказав: «Єсть у мене дочка Марина, беріть її». Ось приїхав додому і хвалиться. Баба каже: «Хай тебе самого візьмуть, як Марину оддавать!» Через время поїхав він з Мариною по дрова. Ось їдуть з дровами, він сів на сані наверх дров. І де взялося три квака й кажуть: «Ти нам пообіщав Марину, а баба твоя не повеліла». Ось поки привезла додому та дівка, а його й духу нема» (від Г. Нагорянського, с. Хитці)