Микола Рябчук

супротивне почуття — ресентименту й образи на весь світ, який нас весь час ігнорує й недооцінює і який нам постійно щось винен, — є самопринизливим і в кінцевому підсумку саморуйнівним.

Міжнародна політика — царина прагматизму; кожен крок визначають тут не так принципи, як калькуляція потенційних зисків і втрат. А що межа між тверезим розрахунком і холоднокровним цинізмом є досить хиткою, завжди виникає спокуса трохи її посунути, переступити, перетлумачити на свою користь.

відмова Заходу від оборони тих базових принципів, на яких він збудований, послідовно компрометує й релятивізує ці принципи, а відтак і делегітимізує домінантну позицію Заходу у сучасному світі, оскільки її забезпечує не лише мілітарна та економічна потуга, а й гуманістична система цінностей.

Коли б західні лідери вчасно зробили висновки з досвіду своїх попередників, котрі протягом усіх 30-х років шукали «порозуміння» з Гітлером, вони легко передбачили би, що після російського бліцкриґу в Грузії черга дійде до України

Неготовість і небажання західних демократій назвати російський криптофашистський режим відповідним ім’ям і відповідно до нього поставитися матиме наслідком не лише окупацію України і створення «санітарного кордону» від Донбасу до Придністров’я

Українцям доводиться вчитися нині ще й іншої мудрості — про Бога, який помагає насамперед тому, хто помагає собі сам, і про світ, який співчуває насамперед тим, котрі відбиваються.

осійська експансія, яку нині ще можна обмежити в Україні економічними санкціями — справді великими й болісними для всіх сторін, — завтра вже вимагатиме військового втручання, відповідно до цілком конкретних натовських зобов’язань.

Українці інвестували чимало надій у те, що вони називають «Європою», тож їхнє розчарування в дрібних, цинічних, парохіальних і часто невіглаських політиках, які ту Європу репрезентують, може виявитися надто гірким і болісним.

ля бездержавної нації незалежність була справді куди істотнішою, ніж етнічна чистота; в цьому сенсі всі різновиди українського націоналізму, зокрема й інтегральні, були достатньо інклюзивними.

Націоналізм: п’ять шляхів до модерності»