Итало Кальвино

Розпружся. Зосередься. Прожени геть усяку сторонню думку. Світ навколо тебе хай розсіється пливкою млою.

Багато людей, і молодших і старших за тебе, живуть, весь час чекаючи чогось надзвичайного: від книжок, від людей, від подорожей, від подій, від того, що наготував їм завтрашній день. Ти не з таких. Ти знаєш: найліпше, чого можна сподіватися, – щоб не сталося найгіршого.

Слухати, як хтось читає вголос, – це далеко не те саме, що читати самому, про себе. Коли ти читаєш, то можеш зупинитися або перескочити кілька фраз: ти сам задаєш собі темп. А коли читає хтось інший, дуже тяжко сумістити свою увагу з темпом його мови: голос читача усе або надто швидкий, або надто повільний.

Ну а слухаючи когось, хто на ходу перекладає з іншої мови, ти весь час вагаєшся, хиляєшся між значеннями слів, перебуваєш на межі непевности й провізоричности. Коли ти сам читаєш текст – він тут, перед тобою, ти хоч-не-хоч із ним стикаєшся, а коли його перекладають тобі вголос – він є, а водночас його нема, і ти ніяк не можеш його вхопити.

Я нанизую всі ці історії одна на одну, бо хочу, щоб навколо моєї розповіді відчувалась атмосфера, наелектризована й перенасичена історіями, які я міг би розказати, а може й розкажу, а може розказав уже при іншій нагоді, – щоб дати відчути безкраїй простір, повний історій. Цим самим я даю відчути ритм свого життя, адже в ньому куди не поткнешся – натрапиш на історію, якої не годен розказати, не розказавши попереду якусь іншу, а тому з якого моменту, з якого місця не почнеш – одразу впираєшся в неподатливу, в’язку масу нерозказаного. Озираючись на все те, що я випустив за рамки своєї розповіді, я бачу неосяжні, неозорі хащі, такі густі, що за ними не видно й сонця, – словом, відсіяний матеріял незрівнянно багатший од того, який я вивів на перший план, і не виключено, що читач, стежачи за моєю розповіддю, почуватиметься трохи ошуканий тим, що її річище розтікається сотнями струмочків, а замість найважливіших фактів до нього доходять тільки їх відлуння й відсвіти, – однак не виключено й те, що саме такого ефекту я й хотів добитися, розпочинаючи свою розповідь, що це особливий повістярський прийом, до якого я вдався, що я просто виявляю стриманість і не використовую сповна свої оповідацькі можливості.