Юрій Цимбалюк

глузувати на всю силу з домініканця, доктора теології Якова Гохштрата, інквізитора для церковних єпархій Кельна, Майнца і Тріра, того, хто викликав Рейхліна на трибунал інквізиції і їздив у Рим, щоб апостольська столиця засудила його як єретика. Не забули вони і про Арнольда Тонгрського, одного з найзанекліших противників .Рейхліна, того самого, хто в «Очному дзеркалі» дошукався єретичних думок. Ці чотири особи і стали головним об’єктом нещадної сатири авторів «Листів темних людей». Значно меншою мірою висміяні інші схоластичні знаменитості того часу.

кореспонденти Ортуїна Грація постають консервативними^.до самих кісток доктринерами, крайніми реакціонерами, забобонними мракобісами, ворогами передової науки й освіти, взагалі всього передового й розумного, духовно вбогими й морально ницими, вкрай обмеженими й забобонними, тобто обскурантами у повному розумінні цього слова (obscuri viri по-латині означає «темні, невідомі люди»).

Переважна більшість кореспондентів — це вигадані особи з «промовистими» іменами, які в перекладі українською мовою передаються як: Шкуролуп, Медолиз, Чудотворець, Пустобрех, Без-глуздович та інші.

справили «Листи темних людей» своїм іскрометним гумором,' живими портретами обскурантів, нещадним висміюванням богословського стану. Жодний-бо твір, ні публіцистичний, ні науковий, не вразив би так відчутно теологів-схоластів, як ця талановита й кумедна сатира. Завдяки їй суперечка, яка спочатку проходила у вузькому колі вчених, набула широкого резонансу й закінчилася перемогою табору гуманістів. Щоправда, полеміка ще не зразу припинилася, з обох таборів сипалися все нові й нові памфлети, але зрівнятися з «Листами темних людей» вони аж ніяк не могли. Хоч папа римський Лев X 15 березня 1517 р. засудив «Листи темних людей» як шкідливий для католицької церкви твір, заборонив його читати під загрозою відлучення від церкви і наказав спалити його; все ж після обнародування цієї булли «Листи темних людей» користувались і далі незмінним успіхом, і саме вони завдали остаточного удару по антигуманістах. Поява Реформації поклала нарешті край суперечці гуманістів і схоластиків.

схоласти користувались примітивною, середньовічною, так званою «кухонною» латиною.

ГІишеться-бо в Євангелії: «Не спокушай господа бога твого» 5, а Соломон учить: «Всякая мудрість — од бога»

Одного разу була споряджена пишна «учта Арістотеля»7. Доктори, ліценціати і магістри веселились на славу, і я там був.

Тут же відповідь дав магістр Свіжопирі-жок

уже вісімнадцять літ як магістр. Двічі свого часу вій не був допущений до екзамену, три рази його завалили, але він уперто добивався свого, покіль не удостоївся ступеня магістра на хвалу університету. Тепер він досконально знає своє діло, має багато учнів, малих і великих, молодих і вже літніх.

заперечив магістрові Свіжопиріжку, мовляв, треба казати: «Магістр, що має онашитись», себто стати нашим.