Олександр Бойченко

Але якби хтось тоді поцікавився, чому Гомера і Шекспіра ми вивчаємо російською, то відповідь була б така, що от не існує ж перекладів українською. При тому, що ті переклади існували. Але в Міністерстві освіти перекладів тих сильно боялися, бо там серед перекладачів половина заборонені як дисиденти й напівдисиденти.

Що це десь дуже-дуже високо нагорі було вирішено. І саме так вирішено: все, що російське, російськомовне, прив’язувати до всього, що атракційне, що цікаве, світове. А все, що українське — до нудного, провінційного, сірого. Але ж було трохи по-іншому…

Твоє — це тільки Львівський університет, українська філологія!

Нема нічого страшного у тому, щоб діставати за свої гріхи, але ще й за чужі — то вже перепрошую…

Який нам мовний відповідник шукати в тодішній Україні, яка навіть самоусвідомлення не мала цього свого українства?

Який нам мовний відповідник шукати в тодішній Україні, яка навіть самоусвідомлення не мала цього свого українства?

Є інша проблема — як це сказати українською, коли відповідників просто нема, бо всілякі субкультурні середовища майже у всіх наших містах розмовляють російською.