Ґюдрун Скреттінґ

Ага, то он як я попрощаюся зі світом: упавши на бік у переповненому автобусі, без будь-яких значних досягнень у житті, окрім пари посередньо зіграних партій на фортепіано та до половини власноруч зв’язаного шерстяного светра?

Якщо не відчинятимеш своїх дверей, то й друзів не матимеш.

Все одно я чекала цієї зустрічі зі змішаними почуттями. Причина проста: мене давно бентежать похорони.

Ота приглушена органна музика, що наповнює смутком, лілії та біблійні цитати — і все це зводиться до одного простого факту: люди зустрілися, аби закопати мертве тіло в землю, на поталу грибкам та жукам-мертвоїдам. Крапка.

Та хіба вони не щастя шукають? Кожен по-своєму?

Від цієї думки мене трішки попустило. Адже не варто судити інших, люди завжди були схильні робити дивний вибір.

… хіба все життя не є однією великою непевністю?

2019 року
На щастя, життю надають сенсу багато речей, Вільмо. Пам’ятай про це. Добро приходить через біль, світло пробивається крізь темряву, по-іншому ніяк.

Ніколи не варто шукати крайнього, перекладати всю вину. Ненавидіти, ображатися на когось — найгірше, до чого люди можуть вдаватися.

що на те мусили бути свої причини

Життя і випадковості пропонують нам стільки всього: і доброго, і злого.

Сенс життя у його продовженні — що хтось чи щось житиме далі після нас. Щось красиве, що породжуватиме інше красиве, знову і знову.