Ерік Сігел

А от її вбрання не викликало в мене
захвату; як на мій смак, воно було аж надто богемне. Передусім індіанська торба,
що правила їй за сумку. На щастя, я не дав волі язику: виявилося, що та сумка —
плід її власної творчої фантазії.

— Ви й мені коли-небудь «порахуєте кістки»?

Я відповів не озираючись:

— Якщо не замовкнете — зроблю це навіть тепер.

Несподівано для самого себе, я цмокнув її в чоло.