МихайлоКоцюбинський

Вітер, гострий, як наточена бартка, бив йому в груди, його дихання в одно зливалось із диханням гір, і гордість обняла Іванову душу.

І завів Івана до стаї, де од порожніх бербениць, путин[18] та голих лавиць йшов запах пустки.