Дара Корній

Тримаймося, як цвяхи в дошці,
Тулімося, як огірки в бочці,
Кохаймося, як коти в марті,
Бо ми того варті.

Тому що це мало не найважче в житті — не зрадити себе, бо від себе не втечеш, так і житимеш у постійному усвідомленні компромісу, на який ти раз (чи й не раз) пішов. І чи буде шанс усе виправити?..

Робота, яка подобається, яку ти робиш на «відмінно», не схибивши ні перед собою, ні перед Богом, ні перед людьми, — це завжди задоволене сумління чи то, як поетично називають цю річ писаки, — совість.

А коли ти прекрасний слухач, то приготуйся до того, що люди без попереджень, навіть коли заледве тебе знають, розповідатимуть про себе такі речі, які б не розповіли нізащо ні рідним, ні коханим, ні психіатрам, ні навіть на сповіді, вільно запускаючи до себе в душу.

Спогади — і прикро від них, і гірко, і солодко.

Це його мана — оті марення, марення тією, яка не стала твоєю й уже, мабуть, ніколи не стане.

Ні, не так — не закоханого, бо той стан закоханості часто-густо минає, а щось майже космічне, коли від першого погляду на неї розумієш: вона для тебе ВСЕ. І варто жити тільки тому, що вона Є.

Знаєш, коли довго говорити на оселедець «кориця», навіть запахне нею.

кохають не за щось, а просто так,

Жалість інколи перетворює нас на рабів і змушує йти на самопожертви.