Крістелль Дабос

— Запрошую вас на побачення. Офіційне побачення майбутнього подружжя. Ви мене чуєте?

— Ви хотіли б, щоб я був чесний із вами. Отож знайте, що ви для мене більше ніж пара рук. І мені байдуже, якщо хтось триматиметься від мене подалі, аби лише то були не ви. Повернете мені, коли додержу все, що пообіцяв, — пробурмотів він, простягаючи годинник Офелії, не завваживши збентеженого виразу її обличчя. — І якщо ще колись у майбутньому сумніватиметеся в мені, прочитайте годинника. Невдовзі зателефоную вам щодо кабінету, — недбало докинув він замість прощання.

— А ви досі мене ненавидите?
— Гадаю, що ні. Уже ні.
— То й добре, — пробурчав Торн крізь зуби. — Бо я ніколи так не старався, щоб мене не ненавиділи.

Офелія впиналася поглядом у гарячу темряву, яка до неї тулилася. Цієї секунди вона нарешті мала цілковиту певність, де її місце. Не на Полюсі, не на Анімі. Саме там, де вона тепер. Біля Торна

Коли вона сіла досить близько, він сперся чолом об її плече.
— Коли я вперше вас побачив, то в мене склалася нікудишня про вас думка. Вважав, що ви без клепки й без волі, навряд протримаєтеся до шлюбу. Це лишиться найбільшою помилкою в моєму житті.

Торн зітхнув у неї на плечі.
— А, і от що: я кохаю вас.