Мона Кастен

Попереджувальний погляд Алістера, коли я танцюю надто близько до його старшої сестри і міцно притискаюсь до її дупи.

О, фак.

Обережно підіймаю руку і забираю волосся з лоба дівчини.

Подвійний фак.

Алістер мене приб’є.

Для Ембер не проблема назвати себе «товстою». — Це як у Гаррі Поттері, — завжди говорить вона, коли хтось дивується вибором цього слова. — Ім’я «Волдеморт» таке страхітливе лише тому, що ніхто не наважується його вимовити. Так само і зі словом «товста» — хоча це тільки-но опис, як і «струнка» або «худа». Це просто слово — і навіть не погане.

Мій дім і Макстон-хол — це два різні світи, які нічого не поєднує. І я вирішила для себе, що ніколи не змішуватиму їх. Тому ніхто у моїй школі не знає нічого про мою сім’ю, а моя сім’я нічого не знає про те, що відбувається у Макстон-холі. Цю межу я визначила у мій перший день у цій школі, і це було найкраще рішення, яке я тільки могла прийняти. Знаю, що Ембер нерідко сердиться через мою замкнутість, і кожного разу мене гризе сумління, коли моїм батькам не вдається швидко приховати розчарування, коли на їхнє: «Як пройшов твій день?», — не чують у відповідь нічого більше, окрім як: «Нормально». Все ж мій дім для мене є оазою спокою. Тут має цінність сім’я і доброзичливість, вірність і любов. У Макстон-холі цінність має тільки одне: гроші. І мене переповнює страх, що я зруйную нашу мирну місцину, якщо з собою щось притягну звідти.