Lucy Maud Montgomery

Я люблю уявляти душі витканими зі світла. Одні переливаються тремтливими рожевими відблисками, інші — мерехтять, наче море під місячними променями. А ще деякі — бліді й прозорі, мов досвітній туман.
— Я десь читала, що душі схожі на квіти, — додала Прісцилла.
— Тоді твоя душа — це золотистий нарцис, — мовила Енн, — а в Діани — червона, червона троянда. А в Джейн — яблуневий цвіт, рожевий, міцний і ніжний.
— А твоя — біла фіалка з бузковими жилками на пелюстках, — підхопила Прісцилла.

Тобі так пасує цей день — і він приніс тебе. Люди й речі, що пасують одні до одних, завжди приходять укупі. Якого клопоту ми б уникли, якби тільки всі знали це! Та вони не знають — і марнують свою дивовижну енергію, намагаючись поєднати непоєднуване.

— Мені… мовби… хтось простягнув місяць із неба…, а я не знаю… що робити з ним