Інґмар Берґман

Я повинна була стати йому матір’ю, а він насправді міг залишитися дитиною. Моєю дитиною. Моєю єдиною дитиною. Йому завжди треба було знати, де я і про що думаю. Я почувалася ніби у в’язниці, в’язниці почуттів.

Коли людина терпить тяжку муку, коли вона у безвиході й не знає, як собі зарадити, тоді добре піти до причастя та отримати розрішення покласти свою ношу перед серцем Господа.

у зізнанні є щось руйнівне й остаточне