Зиґмунт Мілошевський

Він не скидався ані на генерала, ані на військового, доглянутий п’ятдесятилітній чоловік, від якого віяло духом приватної фірми, спортзалу, сквошу та автомобіля за півмільйона.

— Тобто успіх буде спільним, а поразка — моєю.

Скажу так: якби я мала машину часу й опинилася над колискою Гітлера, сказала б його батькам: знайдіть йому доброго вчителя живопису, інакше він буде капосний і нещасливий. Якби ж опинилася над колискою Гіммлера, зачекала б, поки батьки вийдуть, а потім власними руками задушила б немовля. І оком не змигнула б.

в очі Володимира Путіна. У його щирі собачі очі, які мовчазно просили,

Наявність божевільного у рівнянні — це привід ще раз задуматися, передусім тому, що він жив у божевільному світі, притягуючи інших ненормальних як магніт.

Це не була звичайна колекція. У ній був зачарований бентежний дух епохи, авантюрницьке життя власника й мрії про силу молодих здібних художників. Їхні пригоди, спільне досягнення величі, суперечки за картини, симпатії, пляшки вина, подорожі Європою у пошуках натхнення, злість через невдачі й радість від успіхів. Спільні переживання над картинами, на яких іще не висох лак, але всі вже знали, що це шедеври.

— А це що, сир?

— Сало.

— Що?

— Я міг би сказати, що це щось на кшталт нашої солонини, але це не те саме. Солонина — це шматок жиру, а сало, як би це сказати, сало — це стиль життя.

— Отже, сало. Воно теж з поросяти?

— Ні, зі старої, змученої життям свині, яка зраділа, побачивши сокиру, бо вже давно благала про евтаназію. Сало — це святе, і не може бути й мови, щоб ти мене від нього відвернула. Ти знаєш, що тут його їдять навіть у шоколаді?

Йому не потрібне було пальне, він сам себе постійно спонукав до дії. Спати лягав пізно, неохоче, мов дитина, якій шкода часу на сон. Вставав рано, завжди бадьорий як жайворонок. Він ніколи не був втомлений чи похмурий, завжди мав якусь мету, якусь нову вершину для підкорення. Тому так добре йому велося у справах.

— Люба, я стара, це правда. Але я не зовсім глуха і не зовсім дурна, тож прошу зважати на тон, яким ти зі мною розмовляєш. Іноді я мовчу, бо мушу подзюрити. А іноді тому, що не хочу повертатися до спогадів. У тебе є такі спогади, до яких ти не хочеш повертатися? Не така ти вже й молода, щоб їх не було.

Вважав, що подорож є справжньою тільки тоді, коли охоплює захід і схід сонця. Коротший час — це не подорож, а всього лише переїзд з місця на місце.