Богдан Коломійчук

Якщо тільки вдасться вибратися з цієї халепи, він обов’язково зустрінеться з Маґдою знову. Просто, аби подякувати їй за те, що йому всміхалася. І що зараз він може згадувати її в цьому смердючому склепі, де мучились і вмерли десятки, якщо не сотні, таких самих невдах, як він. Чорт забирай! Якщо думки про неї будуть останніми його думками, то вони найкращі з тих, що могли прийти до голови перед тим, як туди увірветься куля.

всі ми свідомо чи несвідомо в чомусь винні. Але тільки найдобріші та найвідважніші з нас погоджуються спокутувати провину тортурами совісті…

невідомість — це перший союзник ворога

Найбільше ми шкодуємо за тим, що втратили назавжди.

Найдужче хочеться повернутися до міста, чия бруківка пам’ятає усі наші кроки. І кроки людей, яких ми любили.

контору увірвався його колега Пауль, веселий здоровань, закутаний у теплий засніжений кожух. Його великі, як у трубача, червоні від морозу щоки сяяли здоров’ям і щоразу підстрибували догори в привітній усмішці.

Самого ж Якуба він полюбляв називати паном Йїмандом, замість Німандом, стверджуючи, що так його прізвище стає більш вагомішим і привабливішим для клієнтів контори.

відмахнувся і знову вголос згадав свою кохану, яка не тільки вранці, але і ввечері без упину спонукала його до любощів.

Його коханка, пишногруда білявка з палким поглядом і чутливими губами, незважаючи на присутність в домі сторонньої людини, не могла відірватись від Пауля.

чверть години в контору зайшов Флідерман. Пауль одразу ж підморгнув Якубу, мовляв: «Пам’ятаєш, що я назвав його кажаном? Правда, схожий?». Німанду вперше за добу стало смішно. Шеф мав якийсь чудернацький темний плащ з великими вставними плечима, що справді робило його схожим на кажана.