Стельмах Проза

  • лерацитує2 роки тому
    — Сто друзiв — це мало, один ворог — це багато!..
  • лерацитує2 роки тому
    Та є в мене, коли послухати одних, слабiсть, а коли повiрити iншим-дурiсть
  • лерацитує2 роки тому
    — Зорi, як i люди, падають на землю, i вони мають свiй вiк
  • лерацитує2 роки тому
    Та, напевне, бiль душi — найстрашнiший бiль
  • лерацитує2 роки тому
    Не плач, Михайлику, не плач, любий... Всi люди вмирають. Он бачиш зорi? — показує менi на вiкно, в яке заглядає клапоть проясненого неба. — Гарнi ж, наче з казки повиходили, а теж помирають.
  • лерацитує2 роки тому
    Багато чого нам не хочеться, Михайлику, а життя має свою дорогу: однi покидають її, а другi виходять на неї i все сподiваються чогось кращого собi
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз