Керолайн Пекхем

Я не соромлюся, просто ви настільки перетнули мої особисті кордони, що я їх більше не бачу,

Його волосся було чорним, досить довгим, щоб затінювати очі й падати на лоб. На його біцепсах, зникаючи під короткими рукавами футболки, красувалися малюнки, хитромудрі й водночас потужні, які я не могла назвати. Його обличчя було вирізане з моєї особистої фантазії, ніби хтось заглянув у мої найпотаємніші бажання і намалював їх у вигляді сильних кутів та ідеальної спокуси, створеної спеціально для мене. Мій погляд зупинився на його мускулистому тілі, його вустах, щетині, що прикрашає його щелепу, знову на його вустах.

Наскільки легшим було б моє життя, якби це справді був кінець.

Більше ніякого тиску, щоб бути найкращим. Більше не потрібно було б боротися вдень та вночі, щоб заспокоїти людину, яку ніколи не можна заспокоїти. Більше не жити під тінню монстра, набагато більш жорстокого, ніж ця істота могла б виглядати.

Шкода, що я не був готовий до такої долі. До свободи, яку смерть могла надати мені, свободу від людини, яка усіма можливими способами намагалася зробити з мене найгіршу версію себе.