Сергій Осока

Коли Катька говорить оце своє страшне «Я з тобою не балакаю», у мене зразу трусяться жижки (хоч я й не знаю, де вони є),

Бо вона в подушках лежатиме, аж поки горобці в жменю крашанок нанесуть,

Тут було би краще без Катьки. Я би ліг на землю, послухав би, уявив би тих, хто тут жив і як помер. Подивився би на сонце, заплющив би очі й побачив, як воно лягає на солом’яний дах.