Сергій Осока

Коли Катька говорить оце своє страшне «Я з тобою не балакаю», у мене зразу трусяться жижки (хоч я й не знаю, де вони є),

Бо вона в подушках лежатиме, аж поки горобці в жменю крашанок нанесуть,

Тут було би краще без Катьки. Я би ліг на землю, послухав би, уявив би тих, хто тут жив і як помер. Подивився би на сонце, заплющив би очі й побачив, як воно лягає на солом’яний дах.

за столом, та так детально, що я вже почувався героєм оповідання Івана Багмута «Шматок пирога».

ие, удивленно приподнятые». Вона взяла нас в оберемок і повела в гості до дєдушки з бабушкою

атракціону. Однокласники — з дещицею іронії.

— Поламали ночви, чули, ма’? Ночви, кажу, поламали

У гущавині по той бік гаті про мене шепочеться болотяна потороч і химородь, а я від неї ховаюся.

Заходжу в воду і знаходжу свій ятір — за пакільцем, міцно увігнаним у муляку. Спершу легенько торгаю вічка сітки — і вони відгукуються, ходять ходором. Піднімаю кулик —

Зацвіло синім, як колись її кісники