Роман Зіненко

Якщо люди, які живуть між молотом та ковадлом, не розуміють, що йде війна, то що тоді казати про тих, хто живе за кілька сотень кілометрів від зони конфлікту?

Рівень диванної ватності й сепаратизму на міських форумах, у соціальних мережах та на міських ринках зашкалював. Дивлячись на людей, які не розуміють та не бажають сприйняти факт агресії проти України, а також тих, хто підтримує «русский мир», я був цілком переконаний, що переді мною ворог. І цей ворог небезпечніший та підступніший за того, який без розпізнавальних знаків перетнув наш кордон

На зупинках, у тролейбусах, у курилках та інших місцях латентні сепаратисти безкарно пропагували ідеї «русского мира» й зловтішалися над нашими поразками та «котлами», а ми в цей час заліковували свої рани й ховали бойових побратимів.

Судячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що, за інших рівних умов, бійцю-добровольцю від МВС потрібно вчинити або неймовірний подвиг, або бути вбитим, щоб отримати мінімальну нагороду чи подяку від держави. Залишитися ж цілим та неушкодженим часто взагалі означає бути забутим.