Тоні Джадт

об оцінити талант Маркса і водночас ухопити головне послання, думаю, це було б «Вісімнадцяте брюмера», а за ним, може, «Класова боротьба» і «Громадянська війна у Франції».

Це такий французький виклад Марксового твердження з «Вісімнадцятого брюмера»: «Люди самі творять свою історію, але не в тих обставинах, які вони самі обрали, а в обставинах безпосередньо наявних, даних, принесених із минулого».

Укотре — і востаннє — Париж став столицею століття.

Необхідною умовою справді демократичного чи громадянського суспільства — «відкритого суспільства» за Поппером — є послідовне колективне розуміння того, у які способи ситуація постійно змінюється, а однак тотальна зміна завжди ілюзорна.

Зрештою, у випадку нації важить не істинність чи хибність її заяв про минуле, а радше колективне прагнення та рішення вірити цим твердженням — і наслідкам, що вони за собою тягнуть.

Треба розуміти, що ми сплачуємо ціну за масовізацію нашого лібералізму.

Але це означає, що слід усвідомлювати: демократія не розв’язує проблеми невільних суспільств.

— як на мене, доволі очевидного: якщо хочеш відстоювати демократію, мусиш визнати, що ведення війн за кордоном — значний чинник її спотворення.

афоризм Ґеббельса: мовляв, у будь-якій системі варто лише назватися жертвою та розпочати війну — і залучиш більшість людей на свій бік.

конституціоналізм та ідея верховенства права передують демократії як історично, так і, гадаю, етично