Ерін Гантер

О, так. Я забув. То як це було? Ти щось спіймав? Тебе щось спіймало?

Чому б тобі не знайти хазяїв із затишним теплим гніздечком натомість? Тоді твоє життя було б куди простіше, — нявкнув Рудько. — Серед хатнього народу є чимало таких, які б радо взяли до себе таке кошеня, як оце ти. Все, що тобі треба, це сидіти десь кілька днів так, аби вони тебе бачили, і при цьому здаватися голодним…

— Щоб вони годували мене кульками, які з вигляду нагадують кролячі какульки, і якимсь рідким місивом? — перебив Сіролап. — Та нізащо!

Синьозірка підійшла і забрала нашийник у Довгохвоста. Вона поклала його на землю перед собою і нявкнула:

— Новенький втратив нашийник Двоногів у битві за свою честь. Зоряний Клан передрік його прихід — цей кіт вільний від своїх хазяїв-Двоногів і може долучитися до Громового Клану новаком.

Рудько глянув на Синьозірку й урочисто кивнув на знак згоди.

Тигрокіготь і Вогнелап мчали пліч-о-пліч. Сіролап із Круколапом бігли слідом, шерсть на їхніх хвостах щетинилася так, що вони здавалися вдвічі більшими, ніж зазвичай. Вогнелап забув про свій біль, з усіх сил летячи до табору. Єдиною його метою було оборонити Клан.

— Ти це зробила, Срібнострумко! — уже за мить вона повернулася, тримаючи в роті ще одного малюка, і поклала його перед Тигрокігтем. — Ось. Лижи.

Тигрокіготь вирячився на неї.

— Я ж не медикіт.

Очі Попелапки аж спалахнули, коли вона повернулася до воєводи.

— Але ж язик у тебе є, правда? Лижи, бездарна ти купа шерсті. Чи ти хочеш, щоб воно померло?

Вогнесерд здригнувся, майже чекаючи, коли ж Тигрокіготь кинеться на неї та розтерзає своїми кігтями. Натомість темний смугань схилив величезну голову й заходився вилизувати друге кошеня.

Тигрокіготь обвів усіх поглядом.

— Ну а тепер хтось мені розкаже, що тут відбувалося? Сіросмуже, ти знаєш цю Річкову кішку?

Сіросмуг підвів голову. Його очі були порожні та холодні, як два камінці.

— Я її кохав, — прошепотів він.

— Що… і це твої кошенята? — геть сторопів Тигрокіготь.

— Мої зі Срібнострумкою, — у ньому зажевріла іскорка непокори. — І знаю я, що ти скажеш, Тигрокігтю. Можеш не напружуватись. Мені на це байдуже.

— Прощай, Сіросмуже, — прошепотіла вона. — Я кохаю тебе. Подбай про наших кошенят.

Білі мухи летіли настільки густо, що важко було розібрати щось далі власного носа.

— Ем… добре, — нявкнув воєвода, можливо, надто голосно. Він заходився напівсвідомо вмивати собі груди, можливо, занадто різко, і раптом помітив, як Орлякошуб ледве стримується, щоб не смикнути вусами від замилування.

— Пробач, Піскоштормо, — промурмотів Вогнесерд. — Я ніколи не хотів тебе образити, — і ледве чутно прошепотів: — Я кохаю тебе.