Золя Проза

І коли він присягався, що це неправда, суддя витяг із справи клаптик паперу: «Взятий із закривавленими руками.

То була весела карнавальна ніч: вікна ресторанів на бульварах сяяли вогнями; на розі вулиці Вів’єн, на тому самому місці, де Флоранові ще ввижалася забита жінка, чий образ він носив у собі, стояв екіпаж, в якому сиділи дами в масках, з голими плечима і весело розмовляли між собою.

Вони були незадоволені, що не можуть проїхати далі «через отих каторжних, яким і краю не видно».