bookmate game

Володимир Лис

  • aspirцитує2 роки тому
    А щоб тобі віддавало в обидва боки на штирі роки, а на п’ятий болячка на язиці жабою виросла.
  • aspirцитує2 роки тому
    Даремно він пропонує їхати світ за очі, в якесь місто, люди скрізь потрібні. Влаштуються десь прислугою, підуть в найми, зрештою, він сам піде, вона може не робити нічого, він сам заробить на них обох. Улянку явно тішить така мова, вона кладе йому пальця на уста. Тихо, любий, тихо, промовляють її очі. Вона вміє шити, вишивати, вже добре навчилася не так від матері, як від тітки Павлини. Все то так, Ясику, ми не пропали б, али в нашій родині такого не було, я не відважуся, прости. Тато й мама... Вона їх не може засмучувати, у мами постійно болить серце, все оте не для неї, інше життя, вона може жити тилько в Загорєнах і не деінде. Відрізати себе, як скибку од родини, безрідною стати – не для неї, Ясику, ти мусиш зрозуміти, ти розумний хлопець.
  • aspirцитує2 роки тому
    Яків навіть замахнувся. Бо ув очах потемніло. Що є то таке, подумалося. Валився світ, а він того не міг спинити. На плечі йому валився.
    – Можеш мене вдарити, Ясю, – сказала Улянка, – якщо тобі полегшає.
    Його тіло стало враз немов заморожене. Дивився і не пізнавав. Як же він не знав своєї Улянки! Своєї? Авжеж, його, бо йому першому віддалася. Он же і кров на ряднині. Та перед ним сиділа не дівчинка, а швидше досвідчена, майже стара жінка з молодим лицем. Що все визначила і зважила.
    А вона те й потвердила, коли сказала, торкнувшись його руки:
    – Ясю, я тебе любила і буду любити. І дитину хочу від тебе, а не від нього. Не від Вергуна. Али в нашій родині нихто николи не йшов проти батька ци матері. Нихто. І я не піду. Така вже я вродилася. Думаєш, я не плакала ночами, перш ніж усе рішила?
    Такою була душа в цієї дівчини. Такою вона була. Яків мусив усе те сприйняти, хоч усе в ньому бунтувало.
  • aspirцитує2 роки тому
    Тоді вечоріло. А вечором він уже майже не бачив. Сідало сонце за тополі на краю села, і разом з сонцем сідало його життя. Поруч сиділа дівчина-метелик. Якову було добре. Добре було Якову.
  • aspirцитує2 роки тому
    тут уже Улянка сили не має, тут вступає щось таке, від чого треба рятуватися хіба що втечею. Або зневагою до смерті.
  • aspirцитує2 роки тому
    Вона раптом з доброго дива закотила очі. Хапала широко розкритим ротом повітря. Стала шукати руками опори. И таки гепнулася на землю. Коли ж Яків нагнувся над нею, став голову терти руками, глипнула очицями, сказала чомусь, як перше, російською:
    – Пора, навєрное, мнє умирать, дєд...
    – Побалакай мені, побалакай...
    Яків удавано сердився і водночас радів, що не знепритомніла. Бо що б робив тоді? Чи було б сили по дохтурку побігти? Побігти... Гой...
  • ilushasmцитує2 роки тому
    сказав, що щастя настільки складна річ, що, як ту пташку, в руках утримати важко, іноді просто неможливо.
  • sozhezheцитує2 роки тому
    али слідом за приходом німців і звістка жахлива прилетіла: казали, що перед тим, як з Луцька та Ковеля драпонути, енкаведісти (Господи, і слів яких навигадували теї совєти) постріляли геть усіх, хто в тюрмах сидів. Як таке могло бути, дивувалися люди
  • sozhezheцитує2 роки тому
    Впєрьод! Впєрьод, мать вашу! Я тоже тут! — то кричить лейтенант майже зовсім поряд. — За Родіну! За Сталіна уміраєш! Ето гордая смерть!
    — До сраки така твоя родіна, — солдат, старший за Якова, кидається до лейтенанта і збиває з ніг, б’є копняками
  • b5792835421цитує2 роки тому
    І серед цієї просякнутої холодом і дощем тиші біліє, мокнучи, старий, майже столітній дід. Не в силі зрушити з місця, чогось чекає посеред своєї самотності.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз