Ха-Джун Чанґ

Ми, корейці, не просто їмо часник. Ми машини з його переробки. У промислових масштабах. Ми насправді і є цим час­ником.
За статистикою, протягом 2010–2017 років пересічний південнокореєць з’їдав приголомшливі 7,5 кілограма часнику на рік5. Ми досягли рекордного рівня у 2013 році, споживаючи 8,9 кілограма6. Це трохи більше ніж вдесятеро перевищує кількість часнику, яку споживають італійці (720 грамів у 2013 році)7. Коли йдеться про споживання часнику, італійці поряд із нами, корейцями, здаються «дилетантами»8. Французи, відомі «часникоїди» за версією британців та американців, спромоглися лише на жалюгідні 200 грамів на рік (у 2017 році)9 — навіть менше 3 % від споживання корейцями. Слабаки!

Безумовно, як і в будь-якій дискусії навколо іноземщини, таке ставлення видається доволі абсурдним, якщо його ретельно дослідити. До улюблених британцями різдвяних страв входять такі інгредієнти: індичка (родом з Північної Америки), картопля (Перу), морква (Афганістан) і брюссельська капуста (звідки б ви думали? — з Бельгії). Але не звертайте на це уваги. Британці ж просто ніколи не «вдавалися до іноземщини».

Отже, якби не повстання поневолених гаїтян, Франція не відмовилася б від своїх північноамериканських територій. Це означало б, що Сполучені Штати хоч і були б великою країною, але не завбільшки з континент і займали б на сході третину своєї теперішньої території. Ми не можемо напевно знати, чи змогла б країна такого розміру стати світовою наддержавою, якою вона є сьогодні.