Ольга Слоньовська

Уважай, моя кохана, уважай:
На червоне «Мерседесом» не в’їжджай!
Бо авто ремонтувати,
А тебе, дурну, ховати –
То коштує таких грошей,
Що аж жаль!

– Не маргарина, а Маргарита! – підібрала тонкі губи гостя. – До того ж правильно буде – «маргарин»: це слово чоловічого роду! Чула? Повтори, як мене звати!

– Маргарин Григорівна! – слухняно повторила я

Ніхто не завинив стільки, як ми… Ох, народе наш, бідний народе! Якщо ми не носимо на чолі, мов той Каїн, страшного знаку – то, певно, лиш тому, що не прикінчили українського народу остаточно!

Зрештою, час – не лікар, час – філософ.

Боже, таж вони розплодили в нашій міській квартирі тридцять сім хом’ячків, і я потай відвезла цей виводок у жито за містом, поки хлопці були в школі, бо ж добровільно не віддали б! А коли здохла папужка, вони ховали її в міському парку з усіма почестями, ще й так голосили, що я була певна: таких плачів точно б не було, якби то вмерла я. А коли ранньою весною з Вовчинецької гори тихцем принесли напівзамерзлого вужа і поселили його в мене під ліжком, у коробці з-під взуття, – а вночі вуж розмерзся й поліз коло мене грітися? Таж у мене тоді від жаху мало серце не зупинилося!

Роз’ярений від червоного кольору, гусак ухопив мене дзьобом за бант, щосили шарпнув догори мою туго заплетену косу – і зняв скальп від шиї аж до тім’я!

– Ухаді ат нєйо! Забірай рєбьонка і ухаді! КЕЧ тєбє квартіру видєліт! Чєво ти баішся? Адіночєства? Да вакруґ – толпи ґалодних баб! Нє прападьош! Женщіна с рєбьонкам – ета бальшой мінус! А мужчіна с рєбьонкам – наабарот, аґромний плюс!

ба навіть гинули у вогні, не випускаючи з рук томів великого Леніна!

За той зелений банан тата викликають у КДБ, щоб написав пояснення, звідки його дитина має капіталістичні фрукти. Напевно, в КДБ припускають, що банани нашій сім’ї періодично надсилають таємно, по каналізації, звідкись зі США або Парагваю. А може, й із самого Гондурасу! Всяке ж могло бути!

Аж раптом на вчительському столі задзвонив маленький будильничок, і вчителька мало не на півслові урвала свою розповідь, сказавши: «Майо врємя істєкло», попрощалася і вийшла з класу.