Іван Лисяк-Рудницький

Щоб нація вмерла, зовсім не треба фізичної загибелі того етнічного масиву, що творить її підложжя. Вистачає, щоб у колективі загасла воля бути окремим політичним суб’єктом.

приняття нею якоїсь нової, чужої національно-державної ідеології; в цих випадках можна говорити про “самогубство нації”.

Нація — вищий щабель суспільного витвору, як народ.

що його ставить собі дана доповідь, — це спроба схарактеризувати Україну з типологічного погляду та здефініювати ті риси, що визначають її як історичну одиницю.

Національний характер тотожний із своєрідним способом життя, комплексом культурних вартостей, правилами поведінки та системою інституцій, які притаманні даному народові.

Національний характер формується історично, й можна визначити ті фактори, що спричинилися до його постання.

Дуже важлива наступна обставина: національний характер, або культурний тип, не являє собою чогось абсолю‍

абсолютного, унікального й оригінального, але радше індивідуальну комбінацію прикмет, які широко поширені у світі й спільні багатьом народам.

Україна перебуває “між Сходом і Заходом”.

Але яке значення даємо цим поняттям, “Схід” і “Захід”, у застосуванні до української історії?