Кожна народна казка про тварин — це повчальна алегорія, в якій певна тварина являє собою комплекс людських вад, або, навпаки, — позитивних рис характеру. Так, лисиця з одного боку символізує підступність і хитрість, а з іншого — мудрість та іронію. Заєць — полохливий боягуз, і, одночасно — добре звірятко, яке може стати в пригоді. Вовк часом уособлює жадібність, а часом — виступає як сильна і вірна істота, що може бути щиро вдячною за зроблене їй добро. В українських казках про звірів чудово простежується соціальний підтекст: звірі мають царів, воюють, товаришують тощо. Тобто, відбивають суто людські стосунки. Це допомагає символічно викрити пороки та соціальну несправедливість.
