4 жовтня 1920 року я запросив до себе додому з двадцять зацікавлених осіб, щоб поговорити про створення організації, сферою діяльності якої стане підтримка догляду за фінляндськими дітьми й піклування про них. Збори одностайно схвалили мою пропозицію, вирішили назвати цю організацію «Спілка захисту дітей імені генерала Маннергейма» й вибрали ініціатора її почесним головою.
Назавтра я опублікував відкрите звернення з інформацією про виникнення й цілі спілки, а також з окресленням провідної ідеї її майбутньої діяльності. Вихідним пунктом було те, що найнагальніше завдання зараз — підгоєння ран, завданих війною, а далі йшов заклик до всіх патріотичних кіл розпочати цілеспрямовану працю для відбудови суспільства і перш за все для полегшення долі безвинно постраждалих. Потім там були такі слова:
Мені здається, що всі жертви стануть даремними, якщо наше суспільство після тяжких випробувань і бур не буде відбудовано аж до підвалин, якщо не буде створено організацію, яка стане запорукою того, що посталу фінляндську молодь буде вирощено здоровою, працездатною і патріотичною.
Однак для майбутньої безпеки нашої країни як суверенної держави, її внутрішнього миру і розвитку як цивілізованого суспільства треба виховати всю молодь країни в порядних громадян, і я не сумніваюся, що ті, хто наміряються постійно жити в цій країні, нададуть повну підтримку приватній ініціативі захисту дітей з метою поширення її на всю країну за допомогою місцевих організацій, які під керівництвом центрального комітету допоможуть цій праці так, що кожна фінляндська дитина від народження й під час зростання матиме право на ласку й піклування, які здатні уможливити перетворення у порядних громадян.
Наприкінці звернення був заклик до всіх громадян згуртуватися з теплим почуттям навколо нашої програми, покликаній плекати найдорожчі гуманні цінності, і надати підтримку новоутвореній спілці. Заклик не лишився без уваги.