Памела Дракермен

Дорослих не буває. Історія дорослішання на середині життя

Повідомити про появу
Щоб читати цю книжку, завантажте файл EPUB або FB2 на Букмейт. Як завантажити книжку?
Памела Дракермен, американська письменниця, добре відома українській аудиторії за книжкою «Французьке виховання», написала ще одну історію виховання та дорослішання — цього разу себе як дорослої людини. Вона пише про типові й нетипові досвіди та виклики свого покоління, вічні й унікальні, притаманні нашому часові: про кризу середнього віку, перші провістки старіння, про подолання хвороби, тероризм, нові кар’єрні етапи, мудрішання і примирення, любов і дружбу, мудрість і щирість. До цих, здавалося б, універсальних тем Дракермен підходить із самоіронією та інколи несподіваним гумором, а також із дослідницькою сумлінністю іноземки, яка вдячно осягає чужу культуру.
Ця книжка зараз недоступна
245 паперових сторінок
Уже прочитали? Що скажете?
👍👎

Враження

  • Vitaliyділиться враженням3 роки тому
    👍Раджу

    Цікава книжка про те, чому дорослих "не буває". Просто тому що дорослі такими не почуваються.

    Як говорилось в одній кіношці, "дорослих не існує. Існують постарівші хлопчики і дівчатка"

  • Kolyaділиться враженням2 роки тому
    👍Раджу

Цитати

  • Kolyaцитує2 роки тому
    Саймон любить наше життя й нашу сім’ю. Та, на відміну від мене, щомиті він зважує втрачені можливості. У свої сорок він намагається прийняти те, що має.

    Мене турбує, що ми ніколи це не обговорюємо. В американській моделі подружжя прозорість високо цінують і вважають, що люди в повноцінних шлюбах не мають таємниць одне від одного. Та помічаю, що у Франції пари дотримуються думки, що трішки дистанції і таємничості стимулюють стосунки. Французька подруга зауважує, що не розповідає чоловіку абсолютно все, що трапляється з нею на роботі, тож може здивувати його цими історіями, коли вони проводять час із друзями
  • Kolyaцитує2 роки тому
    Ви знаєте, що вам сорок, коли...

    • ви здатні слухати, не засуджуючи;

    • ви вже не вірите одностороннім розповідям про муки в стосунках і зголосливі підтакування історіям друзів. Коли ви розповідаєте, як хтось образив вас, то додаєте: «Це, звичайно, на мою думку»;

    • для вас тепер неважливо, чи ваші друзі поділяють ваші смаки;

    • ви знаєте, що серед усіх людей, із ким вам приємно проводити час, є ті, хто вкрай важливий для вас. Ви справді пам’ятаєте їхні слова. Ви цінуєте їх і завжди знайдете час для них;

    • деколи ці самі люди не цінують вас так само високо;

    • ви вже не хочете бути з крутими людьми; ви хочете бути зі своїми людьми.

    Добре нарешті мати близьких друзів. Шкода, що не маю часу бачитись із ними.

    Якби треба було обрати одне слово, щоб охарактеризувати сорокалітню людину сучасності, то це «зайнята». У мене раніше ніколи не було так багато дрібних справ. Мій поточний список справ розтягується на одинадцять сторінок і містить пункти від панічних («поновити страхові поліси!») до надихаючих («почитати Стефана Цвейґа») і до тих, що просто паралізують мене («роздрукувати та посортувати сімейні фотографії»). Нескінченні електронні листи, на які потрібно відповісти, і листівки з подяками, які треба написати. Друзі друзів відвідують Париж і цікавляться, де поїсти та чи зможемо ми зустрітися, щоб неквапом випити чогось разом. Навіть найпростіше з цих завдань потребує двадцятихвилинного віконця часу, якого я не маю. О, а ще ж є хатня робота.

    Знаю, що це привілейовані клопоти. Я вдячна, що вони виникають. Проте голландський економіст Ланс Бовенберґ влучно змальовує нову «життєву годину пік», коли накладаються максимальна робоча активність і виховання дітей, а деякі люди ще й доглядають за старіючими батьками.
  • Kolyaцитує2 роки тому
    Якщо на початку четвертого десятку ще трохи присутній панічний настрій «зараз або ніколи», то пізніше ви почуваєтеся рішучіше. Люди, яких дуже тривожила відсутність дітей, гідної роботи чи достойного партнера, або знайшли рішення, які задовольнять їх, або сфокусувалися на чомусь іншому. Вони можуть не мати життя, яке планували. Проте знайшли те, яке можуть прожити або яке поступово їм сподобалося.

    Ми бачимо, як багато в нас спільного, коли стаємо не такими невротичними. Можемо перейнятися груповим настроєм, упевнені, що маємо спільний досвід. Після кількох років, сповнених відчуття винятковості, підозрілості й розсинхронізованості, ми усвідомлюємо, що дуже схожі на інших людей. Це знання трохи розчаровує, але й трохи дає полегшення.

На полицях

fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз