Майстер і Маргарита

Кухарка, простогнавши, хотіла піднести руку, щоб накласти хрест, але Азазелло грізно вигукнув із сідла:
— Відріжу руку! — Він свиснув, і коні, ламаючи гілля лип

Ви — не Достоєвський, — сказала громадянка, яку збивав з пантелику Коров’єв.
— Ну, звідки видно, звідки видно? — відповів кіт.
— Достоєвський помер, — проказала громадянка, але якось не дуже впевнено.
— Протестую! — палко вигукнув Бегемот. — Достоєвський безсмертний

Марґарита молитовно простягла обидві руки до Воланда, але не насміла наблизитися до нього і тихо вигукнула:
— Прощайте! Прощайте!
— До побачення, — сказав Воланд

— Вона дійде розуму, покине мене...
— Не думаю, — крізь зуби процідив Воланд і вів далі:

ніколи і нічого не просіть! Ніколи і нічого, і особливо в тих, хто дужчий за вас. Самі запропонують і самі все дадуть! Сідайте, горда жінко! — Воланд зірвав важкий халат з Марґарити, і знову вона опинилася на ліжку, сидячи поруч з ним.

Він простягнув руку і поманив до себе Марґариту. Та підійшла, не чуючи долівки під босими ногами. Воланд поклав свою важку, наче кам’яну, і водночас гарячу, як вогонь, руку на плече Марґариті, смикнув її до себе і посадив на ліжко поруч із собою

Ви про це дізнаєтеся пізніше.
— Розумію... Я повинна віддатися йому, — проказала Марґарита задумливо.
На це Азазелло якось зверхньо гмикнув і відповів так:
— Будь-яка жінка в світі, можу вас запевнити, мріяла б про це, — Азазеллову мармизу перекосило смішком, — але я вас розчарую, цього не буде

Азазелло з видимою нудьгою вислухав цю безладну мову і проказав суворо:
— Прошу вас на хвильку вмовкнути. Марґарита покірно замовкла.

той, хто любить, повинен поділяти долю того, кого він любить.

Мене охопив смуток перед дальньою дорогою. Чи не правда, мессіре, він цілком природний, навіть тоді, коли людина знає, що в кінці цієї дороги чекає щастя?