Маша, або Постфашизм

Жахлива прірва, що розділяє поняття “людина” і “тварина” — суто мовна. Мова — дзеркало нашої свідомості: одночасно вона і формує цю свідомість. Але хто звільнився від смертельних обіймів мови, тому ясно, що насправді не існує ніякої прірви. Фізичні задоволення та невдоволення, радість, страх і навіть надія — все це рівною мірою властиве як “людині”, так і “тварині”.

«Адже ми вбивали не людей, — цитує пан Б. Соловйов одного з них. — Ми не вважали їх людьми. Я до свого вступу в націонал-соціалістичну партію працював м’ясником на забійній і звик перерізати горлянки». Інші не працювали м’ясниками, проте в їхній свідомості не було заборон на вбивство живого. А в їхніх почуттях не було відрази до процесу вбивства, розділення тіла, споглядання нутрощів, поїдання «результатів убивства».

Філософу (а пан Б. Соловйов — дипломований філософ) не бракує логіки. Генний зв’язок християнства з фашизмом не був таким помітним, коли тварини не мали настільки разючої схожості з людьми (хоча схожість завжди існувала). Але тепер, коли ми маємо сторів, та давня терпимість християнства до вбивства тварин (знову ж таки не говоримо про його терпимість до вбивств людей, вважаючи це збоченням християнства) — вона дивним чином виправдовує «жахливий», як вважає пан Б. Соловйов, результат фашистського експерименту. Християнство не будило сумління людини в цьому напрямку, а, навпаки, тисячоліттями присипляло совість, привчаючи людину до думки, що можна бути людиною, не по-людськи ставлячись до живого, що можна не звертати уваги на чиїсь там фізичні та душевні стани. На чиїсь стогони, крики, вирячені від жаху очі.