Пікнік на узбіччі

Працювати йти? А не хочу я на вас працювати, нудить мене від вашої роботи, можете ви це зрозуміти? Якщо людина працює, вона завжди на когось працює, раб вона — і більше нічого, а я завжди хотів сам, сам хотів бути, щоби на всіх попльовувати, на сірість їхню і нудьгу...

Якщо людина працює, вона завжди на когось працює, раб вона — і більше нічого, а я завжди хотів сам, сам хотів бути, щоби на всіх попльовувати, на сірість їхню і нудьгу...

Ви гадаєте, я забув? Ні, я все пам'ятаю. Гадаєте, я вам подякую, що ви мене живим залишили, не втопили у цьому лайні? Кіл вам, а не дякую. Тепер вам усім кінець, зрозуміло? Я нічого цього не забуду. Тепер я вирішую. Я, Редрік Шухарт, при здоровому розумі та тверезій пам'яті буду вирішувати все і за всіх. А ви, всі інші, стерв'ятники, жаби, прибульці, кістляві, квотерблади, паразити, зелененькі, хрипаті, у краваточках, у мундирчиках, чистесенькі, з портфелями, з промовами, з доброчинністю, роботодавством, з вічними акумуляторами, з вічними двигунами, з "комариними лисинами", зі світлими обіцянками — годі, поводили мене за носа, через усе моє життя волокли мене за носа, я весь час, телепень, похвалявся, що, мовляв, як хочу, так і роблю, а ви тільки підтакували, а самі, гади, переморгувались і волокли мене за носа, тягли, волокли, через лайно, через тюрми, через кабаки... Годі!