Життя і мета собаки

Ось чому, залишивши Ітана, я знову народилася Еллі: усе здійснене й засвоєне раніше зробило мене, врешті, хорошою собакою. Рятівницею. Це було не так весело, як бути чудаком, але тепер я зрозуміла, чим ці істоти — люди — мене настільки зачарували, відколи ми зустрілися з ними вперше. Річ у тому, що моя доля нерозривно пов’язана з людьми, особливо з Ітаном — це був зв’язок усього життя.

З усього, що я робив у житті, найважливішим для мене було розсмішити Сеньйору.
Ось це, подумав я, і є та єдина річ, яка надавала сенсу моєму життю.

Те, чого я навчився, коли був диким псом, допомогло мені тікати й ховатися від людей, коли треба, а ще добувати харчі на смітинку. Життя з Ітаном навчило мене любити, і я засвоїв, що головна моя мета — дбати про мого хлопчика. Джейкоб із Майєю натренували мене знаходити, показувати, а головне — рятувати людей. І саме це вміння з-поміж усіх моїх навичок допомогло мені відшукати Ітана й Ганну та звести їх разом. Тепер я зрозумів, навіщо я жив стільки разів: мені треба було навчитися багатьох важливих речей для того, щоб врятувати Ітана. Не зі ставка, а від занурення в безнадію власного життя.