Один в океані

— Як це ви умудрились, капітане, пройти мимо і не помітити човна?

— Ми його помітили і підпливли дуже близько, навіть зробили коло, але ніяких ознак життя не помітили. Ми подумали, що це кинутий спортивний човен, і рушили далі. Тільки ваші сигнали примусили нас повернутися.

— Ви говорите: ніяких ознак життя, капітане? А підняте вітрило, спущений у воду руль, радіоантена — хіба це не ознаки життя? Ви не помітили мене, поки я сам не примусив вас це зробити. А коли б я справді був потерпілим, напівживим і неспроможним покликати на допомогу, ви б мене любісінько покинули вмирати, чи як?

Нехай читач не думає, що цей випадок винятковий і незвичайний. Ще в Середземному морі ми помітили, що для пасажирських пароплавів найголовніше, в усякому разі важливіше за життя потерпілого, — розклад. Це не кораблі, а справжні морські трамваї. Вони зупиняються тільки тоді, коли якийсь пасажир помітить щось підозріле, а інакше спокійно пливуть своїм курсом.

Навколо панує тиша. Дивлячись на слід «Єретика» за кормою, я раптом помітив удалині якесь чорне тіло, плоске і блискуче. Воно швидко наблизилося, і я зміг добре роздивитися білуваті плями та лискучу шкуру істоти, що нагадувала рухливий плоский щит. Коли потвора вже була за п'ятнадцять метрів од човна, я зрозумів, що це гігантський скат, або «манта». Всупереч здоровому глузду я заспокоївся, бо довідник запевняв, ніби ця морська істота «їстівна», і захопився спокійно її фотографувати. Я навіть не подумав, що мною могли пообідати! Скат більше не наближався, він весь час тримався на однаковій відстані.

Фантастична істота пливла за човном близько двох годин, потім зменшила швидкість і звернула вбік, виблискуючи, наче металевий щит, викинутий на поверхню з глибин океану. Пізніше один рибалка з Дакара сказав мені:

— Це була чи не найбільша небезпека за всю вашу подорож, бо «манта» могла перевернути вас одним ударом плавця або стрибнути просто в човен.