Недостріляні

— Ех ви, філософе, коли б не оті ідіоти, що цілий час поглядають на нас, я б ще, мій друже, сьогодні на практиці довела вам слушність теорії сьогоднішнього дня і переконала, що ніхто інший як ви, що так завзято у минулу суботу її заперечували, стали би її вірним адептом і тільки шукали б можливості, щоб зустрітися з жрицями цієї божественної науки.
— Вам я говорю, ви заперечуєте теорію сьогоднішнього дня, не тому, що то є справді дика теорія, а тому, що ви нездатні брати сьогоднішній день у ваші руки, а дозволяєте, щоб той день Вас, як віслюка, тягнув за собою. І Ви за ним плентаєтесь жебраком, а власну бездарність прикриваєте спеціяльною філософією, що має Вам заступити хоч би таку гарненьку жінку, як я!

Коли я слухав Кушлинова, мені здавалося, що психологічно Европу ми ніколи не збагнемо, бо і Кушлинов і я можемо легко сприйняти всю технічну і раціональну Европу, а моральну, душевну, психічну Европу ми не сприймемо, і може й краще, як ми залишимося тим, ким ми справді є.

— І я вам скажу, — продовжував пастор, — що в «Правді» я знайшов причину мого арешту. І майте на увазі, причина не тільки в тому, що я пастор, так би мовити, «опіюм для народу'» з точки погляду нашого начальника міліції, і не тому, що я шпіон, бо я ним не був і бути не можу, а тому, що я думаю цілком інакше. От прошу, — і пастор показав на великий фейлетон Михаїла Кольцова.
— Бачите, що тут написано? — Фейлетон був з наголовком «Машини, лошаді, люді».
— Розумієте? — продовжував пастор. — Спочатку машини, потім коні, а аж потім люди. Оце те, що мене різнить. Бо ціле життя я передусім ставлю людину, потім тварину, а аж потім машину.

— А я, знаєте, читаю «Правду» з насолодою, — говорив пастор. — І читаючи, завжди пригадую, як у нас було в старі часи у німецьких тюрмах. Тоді з допомогою в'язнів ані каналів не копали, ані залізниць, ані фабрик не будували. В'язні спокутували свої провини перед Богом і мусіли цілісінький день читати Євангелію і виспівувати псальми. Той з в'язнів, що найретельніше та найголосніше виспівував, передстроково звільнявся з тюрми. Отож ціла тюрма від раня до вечора горланила псальми, і далеко навколо було чути відданих вірі Христовій наших конокрадів і розбишак. Якось так сталося, що недалеко від одної тюрми оселилися філософ Емануїл Кант, що, як відомо, написав «Критику чистого розуму». Коли його ці в'язничі чистосердні псальма цілком вивели з рівноваги, він не менш ретельно і наполегливо почав атакувати німецький уряд, домагаючись ліквідації цього старого звичаю. І його справді зліквідували. Мені здається, що щонедільна «Правда» для нас — це своєрідне відродження того доброго занехаяного німецького звичаю в дещо новій формі.