Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста

Западини та скелі, по яких я лазив і стрибав у своєму першому житті, моєму консервативному, старшому мозку раптом здалися небезпечними, і я ходив у своєму дитячому тілі так, як стара жінка могла б носити замале бікіні, яке отримала як подарунок і не змогла відмовитися.

Але найкраще, що ми, здається, вміємо робити з часом — гаяти його.

Серце моє, не тріпоти в грудях.

Якщо не можеш згадати, що ти втратив, то і втрати немає,

як пояснити людині, що її позірні стабільність і самовладання можуть бути ірраціональними, нелюдськими й навіть симптомами глибокого розладу, якщо єдиним твоїм доказом розладу є відсутність розладів?

Іменем війни людям дозволяють убивати, а іменем хрестового походу їм наказують знищувати.

Але найкраще, що ми, здається, вміємо робити з часом — гаяти його.

Складність — виправдання вашої бездіяльності.

. Кажуть, що розум не може пам'ятати біль; а я кажу, що це неважливо, бо навіть якщо фізичне відчуття втрачене, наші спогади про нього та про спричинений ним жах бездоганні.

«Докторе Оґаст, людина не може зазнати більшої ізоляції, ніж коли вона самотня посеред натовпу. Вона може кивати, усміхатися й казати правильні речі, але самим цим прикиданням її душа відштовхується від людства ще далі».