У романі відомого австрійського письменника Ґустава Майрінка «Білий домініканець» (1921) тісно переплелися містика, неземне кохання, глибока філософія та «східний» колорит. Загадковий симбіоз різних культур, прагнення душі звільнитися від своєї оболонки, втрата відчуття реального, шалений танок, в якому кружляє строкате життя героїв — такий світ прози неперевершеного майстра слова, що й досі захоплює й заворожує вимогливого читача.
Білий домініканець давно вже вільний від гріха й чесноти, тож вільний від будь-яких ілюзій. Він — височенний верх, який постав з первісної безодні; він — сад, дерева в якому — такі, як ми, люди; він — Великий мандрівець, який з вічності зійшов у нескінченність, а ми пнемося, щоб піднятися з нескінченності у вічність.
Іноді саме вночі найкраще вирішуються проблеми, перед якими вдень думка безпорадно відступала.
