Маленький принц

А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце..

Коли ти даєш себе приручити,
потім доводиться й плакати.

Люди вічно невдоволені там, де живуть,

У пустелі все-таки
самотньо...
— Серед людей також самотньо,

Треба було зважати не на слова, а на діла.

Моя квітка напахтила всю мою планету, а я не умів нею тішитися. Оті балачки про тигрячі пазурі... вони б мали зворушити мене, а я розгнівався...

Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив.

— Це поняття давно забуте,— мовив лис,— Воно означає: прихилити до себе...

— Прихилити до себе?

— Авжеж,— мовив лис.— Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі...

— Я вже трошки розумію,— проказав маленький принц. — Є одна троянда... мабуть, вона мене приручила...

— Цілком можливо,— відповів лис.— На Землі чого тільки не побачиш...

— Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.

— Найголовнішого не побачиш очима,— повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.

— Твоя троянда дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.

— Моя троянда дорога мені...— повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.

— Люди забули цю істину,— мовив лис,— але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою троянду.

— Я відповідаю за свою троянду,— повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.

— Авжеж. Коли ти знайдеш діамант, який не належить нікому, то він твій. Коли ти знайдеш острів, який не належить нікому, то він твій. Коли тобі першому спаде якась думка, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зорями, бо до мене ніхто не здогадався ними заволодіти.