Синій птах

З усіх розкритих могил потроху здіймається цвітіння. Попервах воно легке, мляве, мов пара, згодом білішає, наче весільний серпанок, далі яснозоро зводиться, розростається, й потроху заповнює все навкруги, чаруючи око, обертаючи кладовище на казковий весільний сад, який невдовзі осяває перше проміння Зорі. Виблискує роса, розпускаються квітки, вітер шелестить у листі, гудуть бджоли, птахи прокидаються й заливають просторінь першими п'янкими гімнами сонцю й життю. Зачудовані, засліплені красою, Тільтіль і Мітіль, тримаючись за руки, ходять між квітами, шукають могил.

Ф е я. Я теж. Тому й треба його шукати. У крайнім разі обійтися без Співучої Трави я ще змогла б, однак Блакитного Птаха знайти необхідно. Я шукаю його для онуки — вона дуже хвора.
Т і л ь т і л ь. А чим?..
Фея. Незрозуміло. Вона хоче бути щасливою...

Звідти вийшло дванадцять хлопчиків! Т і л ь т і л ь. Дурненька... То дівчатка...