Ловець повітряних зміїв

— І вони ще називають себе мусульманами...

Кров – могутня штука, бачєм, ніколи про це не забувай.

– Ага-сагіб, – промовив Карім, – ці руссі не схожі на нас. Вони далекі від поваги і честі.

Війна не скасовує гідності. Війна вимагає її навіть більше, ніж мирні часи.

Америка була інакша. Америка – то ріка, ревуча ріка, якій байдуже до минулого. Я міг увійти в цю ріку, відпустити свої гріхи аж на саме дно і дозволити воді занести мене хтозна-куди. Туди, де не буде ні привидів, ні спогадів, ні гріхів.
Уже за це я полюбив Америку.

Задовго до того, як російська армія вторглася в Афганістан, задовго до того, як спалили наші села та знищили школи, задовго до того, як у землю, мовби зерна смерті, було посаджено міни, а дітей почали ховати в могилах з нагромадженого каміння, Кабул став для мене містом привидів. Містом привидів із заячими губами.

Напевне, це несправедливо, Аміре, але події кількох днів, а іноді й одного-єдиного дня, можуть уплинути на все життя.

Іноді я думаю, що так само сильно, як свою покійну дружину, він любив лише Афганістан – свою покійну країну.

– На хрін Росію!
У барі засміялись, а потім на все горло повторили це гасло. Баба знову купив усім по пиву.

Дивно, та я тішився, що хоч хтось тепер знає, який я насправді, – прикидатися було надто виснажливо.