Паоло Россі

Їсти. Потреба, бажання, одержимість

Повідомити про появу
Щоб читати цю книжку, завантажте файл EPUB або FB2 на Букмейт. Як завантажити книжку?
Як виникають і закріплюються у громадській думці певні ідеї та вірування? І яку ціну заплатило людство, перш ніж у тій чи тій людській цивілізації з’явилася усталена система культурних кодів, які вже вийшли за межі національного розвитку й керують людською поведінкою? Одвічна потреба «їсти» зіграла фундаментальну роль в історії людства, його культах, ритуалах, таємних і явних, традиціях, відмерлих і сучасних, соціальних устроях, загартованих війнами, катаклізмами, еволюціями й революціями, голодом, канібалізмом, епідеміями та хворобами, з якими людство бореться досі. Культура як система правил і табу, до формування яких долучилися найсвітліші уми, водночас збагачуючи людське буття, тож Паоло Россі, італійський філософ культури, автор цієї мандрівки століттями «Їсти» готує свою вишукану й захопливу історію, майстерно компонуючи науку і мистецтво. Він стверджує: епоха, коли питаннями їжі та харчування займалися лише антропологи та психологи з університетськими дипломами, добігла кінця. У постінформаційну еру тілесне й духовне, культура фізичного й інтелектуального споживання — дуальні процеси в нерозривному поєднанні й взаємопроникненні — є невід’ємною частиною нашого життя. Навіть неможливість встановити, де «правильно», а де ні, лише засвідчує, що в лабораторії не існує невдалих експериментів, і ці експерименти тривають, а кожен із нас — їх учасник. Якщо ви не чули досі про смак №5 — «умамі», то це не означає, що ви його ще не пізнали. Те, що ми з вами називаємо смаком, є формою чуттів, яка управляється окремою системою чуттів і яка лежить в основі смакових відчуттів, як-от: солодке, солоне, кисле та гірке (та інших, у яких немає назв). Але, як стверджує автор книжки, існує ще ціла низка відчуттів, притаманних ротові та носові, які не можна віднести ні до смаків, ані до запахів. Чи є правдою те, що колись їжа була «натуральною», що те, чим харчувалися наші діди та прадіди, було «справжнім» і «смачнішим»? Автор шукає і знаходить відповіді на безліч питань і розвінчує небезпечні міфи масової культури, адже він десятиліттями досліджував історію ідей та культур, тож його надзвичайно цікаві й неординарні міркування на (для когось) буденну тему споживання їжі — голод та ожиріння, піст і святість, їжа як манія, глобалізація й апокаліпсис, «натуральна» та «ненатуральна» їжа, анорексія, фобії, мода — дадуть змогу подивитися на історію цивілізації під іншим кутом, стануть одкровенням і справжнім відкриттям для великого кола читачів.
Ця книжка зараз недоступна
141 паперова сторінка
Уже прочитали? Що скажете?
👍👎

Враження

    Анна Тарасоваділиться враженням2 роки тому
    👍Раджу
    💀Страшна
    🔮Мудра
    💡Пізнавальна

    У книзі досить цікаво викладено відношення до їжі з різних сторін. Тут релігія і наука, канібалізм і вампіризм, голод і ожиріння.

Цитати

    Анастасія Вітерцитуєторік
    Як було відомо ще за часів древніх римлян, Gula plures occidit quam gladius, тобто «живіт вбиває більше, аніж меч»
    Анастасія Вітерцитуєторік
    Той шлях, який проклала культура, шлях виходу зі світу тварин, надання переваги штучним знаряддям уже сам по собі за означенням ризикований. Можливо, набагато ризикованіший, ніж думають деякі технократи. Можливо, менш ризикований, ніж уважає деяка молодь, твердо переконана у тому, що бореться проти Абсолютного Зла та діє заради порятунку світу. Нульового ризику, як його назвав Франческо Сала у своїй блискучий книжці — відповіді противникам генетичної модифікації рослин, не існує в жодному напрямі людської діяльності. А тому взагалі немає сенсу в тому, щоб вимагати підтвердження абсолютної впевненості у відсутності будь-якого ризику того чи того проекту, запровадженого людьми. Ні в чому з того, що людина задумує та створює — після вигнання з Раю, — немає абсолютної гарантії безпеки.

    Наприкінці слід сказати ще одне: все те, що ми називаємо словами «цивілізація» та «культура», почалося з того, що у певний момент наші далекі пращури вирішили не керуватися так званим — і в наш час так часто згадуваним — принципом обачності. Якби вони ним керувалися, то ми досі були б схожими на «мавп» з перших кадрів фільму «Космічна Одіссея 2001 року».
    Анастасія Вітерцитуєторік
    У 1817 році, коли висипний тиф охопив більшу частину Центральної Італії, епідемія призвела до критичної ситуації з постачанням продуктів харчування: у Перуджі “жителі вимирали цілими вулицями та райо­нами”; у Римі, згідно з хроніками тих часів, “бідний люд харчувався хлібом із домішками, люпином, корінцями пасльону, різними сирими та вареними травами”; у гірській місцевості в Марке не було більше навіть жолудів, щоб перетерти їх на борошно. За таких умов виникали захворювання з присутністю “катарального та шлункового жару”, тобто висипного тифу, але в переважній більшості випадків, за звітами, що надсилалися з периферії, не було можливості навіть розрізнити тифозний стан хворих від наслідків постійного недоїдання... Санітарно-епідеміологічна обстановка, що вже й так була дуже складною у зв’язку з нестачею “білків та інших особливих елементів”, яку визначали як “на надмірно високому рівні недоїдання” та сприятливу для цілої низки інфекційних захворювань, іще більше ускладнилася протягом XIX століття епідемією пелагри (83 600 офіційно зареєстрованих смертей у період з 1887 по 1910 рік і близько 20 000 у період з 1910 по 1940 рік), у результаті якої через те, що наприкінці зими, як правило, населення харчувалося однією лише кукурудзяною кашею без будь-яких добавок (у цей період нестача продуктів харчування відчувалася особливо гостро), значно поповнювалися лави пацієнтів психіатричних клінік із симптомами нервових розладів і психозів, викликаних передусім нестачею в організмі вітаміну В12».

    Сучасні діти, що народилися в сільських сім’ях, навіть гадки не мають про те, якими були умови життя за тих часів:

    «40 відсотків юнаків, що проходили медичний огляд під час призову на військову службу в період з 1862 по 1865 рік, визнано непридатними, тому що їхній зріст не перевищував 156 сантиметрів; у 1866–1871 роки кількість непридатних до служби знизилася до 20 відсотків, але й надалі основною причиною для відхилення новобранців були фізичні та конституційні вади, які, на думку військових лікарів, були результатом недостатнього харчування в дитячому та підлітковому віці».
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз