Конрад, або Дитина з бляшанки

директора не так по-дорослому.
— А я хіба розмовляю по-дорослому? А як треба розмовляти по-дитячому?
— Я й сама не знаю, бо майже не спілкувалася з семирічними дітьми, — промурмотіла пані Бартолотті, підіймаючись сходами на другий поверх. — Та мені здається, що семирічні діти говорять простіше, вони ще не знають стільки слів, як ти.
— Яких слів?
Пані Бартолотті не встигла відповісти, бо вони вже стояли перед дверима з табличкою "ДИРЕКТОР".
А біля дверей на них чекав аптекар Егон у чорному костюмі, в чорній краватці і з чорною течкою під пахвою.
— Егоне, Егончику, а ти чого тут? — вигукнула пані Бартолотті.
— Цить! — спробував утихомирити її пан Егон і пошепки пояснив: — Зрештою, я ж батько. Часом би виникли якісь труднощі, я буду вам потрібен. Повинен же я вас боронити!
Пані Бартолотті зітхнула так голосно, що він знов цитьнув на неї.
— Егоне, прошу тебе, йди додому або до аптеки, — просичала вона. — Іди куди завгодно, але йди!
— І не подумаю, — просичав у відповідь пан Егон. — Я батько й залишуся тут.
І він постукав у двері.
— Прошу! — почувся зсередини жіночий голос

— Я хотів би сьогодні підготуватися до школи. Я вже вмію рахувати, писати й читати. В нас був добрий підготовчий курс. Але, звичайно, я не знаю, що встигли засвоїти діти мого віку в тутешній школі. — І він попросив пані Бартолотті: — Підіть, будь ласка, до якогось семирічного школяра й позичте в нього шкільні підручники, щоб я зміг їх переглянути.

— У вас є син, пані Бартолотті?
— Цить, — прошепотіла пані Рузіка, а тоді додала ще тихіше: — Про таке не питають