«Книга про причини» («Liber de causis») — виконаний наприкінці XII ст. латинський переклад анонімного арабського тексту, котрий постав століттям раніше в мусульманському інтелектуальному середовищі Багдада як опрацювання витягів з трактату «Елементи теології» пізньоантичного грецького філософа-неоплатоніка Прокла. Саме в латиномовній версії цей текст увійшов у культуру європейського Заходу, ставши предметом широкого вивчення, коментування та рецепції у середньовічній християнській філософії. Серед мислителів, які творчо засвоїли та осмислили «Книгу про причини», — Альберт Великий, Роджер Бекон, Тома Аквінський, Йоан Дуне Скот, Майстер Екгарт, Вітелло, Данте.
