Як будувати рідну хату

Усі Церкви визнають тяжким гріхом проти християнської праведності гріх «розколу», схизми. Такий стан, у якому різні віросповідання повстали з одного колись розділення-розбрату, є наслідком якогось первісного розколу-схизми, триває і далі між прихильниками різних віросповідань (хоч і несвідомо, і без провини їх) та далі їх розбиває. Тієї недуги — розколу — набрався український народ із обох боків: від Візантії і від Москви. Та недуга проявляється у тому, що рідного брата людина, зрештою шляхетна і добра, назве ворогом, якщо тільки він іншої думки. Гетеродоксів ненавидять усі розкольники, а ненавидять тому, що ті несвідомо пригадують їм недугу.

Це дуже сильно применшило авторитет царгород-ських патріархів на Русі, бо коли зубожілій грецькій Церкві важко ставало оплачувати витрати і дари за підтвердження вибору, патріархи безнастанно висилали своїх делегатів для збирання податків і різних такс у наших єпископів і народу. Сильно підупав авторитет Царгороду ще й тому, що коли Іван Грозний звернувся до візантійської Церкви за підтвердженням титулу царя, патріарх із одним митрополитом сфальшував декрет собору візантійської Церкви, отримавши від царя за грамоту відповідну суму грошей. Коли цей обман вийшов на денне світло, патріарх був скинутий із престолу Собором, на якому засідало 60 єпископів (15.1.1565), але ця подія не могла не понизити авторитету «екуменічного» патріарха.

Коли після 25 літ російська армія знову зайняла наш край, вдруге і українці, і щиріші росіяни могли переконатися у наклепах, стало і з умислом поширюваних проти нас у всій російській церковній літературі. Сьогодні можемо сказати, і тисячі українців підтвердять правду про те, що твердимо: організація нашої Церкви є цінним добром українського народу; вона для народу є цінною і великою силою.

Супроти цього ми, греко-католики чи православні (так називаємося в обряді) вселенської віри, зважаючи на добро наших вірних, простягаємо руку до згоди і всім українцям пропонуємо програму релігійного примирення. Під такими умовами: кожен із нас (або, радше, кожне віросповідання наше) прийме і зробить усі можливі поступки. За можливі поступки вважатимемо ті, які дозволяє совість. Далі не годиться йти, бо релігія, хоч якою вона є важливою в народному і державному житті,— це справа з Всевишнім Богом. Тут йдеться про наші обов’язки перед Богом, про послух Його святому Законові, про службу, що Йому належиться — Всевишньому і Всемогучому, в якого руках доля народів. Чинити завжди за веліннями сумління — це обов’язок, який ми всі мусимо визнавати, який мусимо виконувати, не зважаючи на віросповідання, до якого належимо. Зробити залежною від яких-небудь людських міркувань віру в Його святе Об’явлення, в небесне походження Євангелія — це було б провиною перед Усевишнім Богом, це були б негідні й недоцільні вчинки.

Синдикатами називаються товариства, закладені для правної оборони і процесів. Тому в синдикати об’єднуються робітники, щоб захистити свої права від патронів, а захищають їх не тільки легальним шляхом, але й шляхом революції. Тому синдикалізмом називається також система революційних організацій робітників.

Бо Син Чоловічий не прийшов, щоб Йому служити, але щоб послужити й душу Свою дати за спасення багатьох» (Мат. 20, 26-28).

служити, але щоб послужити й душу Свою дати за спасення багатьох» (Мат. 20, 26-28).

Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розкладу й успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою організацією, що забезпечує щастя всім громадянам, Батьківщина може стати тільки тоді, коли не буде цілістю, штучно складеною з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим