Точка неповернення

Тарасе, підійди, будь ласка, на хвилинку, — підіймає убокс, із невеличкої дірочки в животі цебенить цівка крові.

— Уламок зайшов на кілька сантиметрів, — Квітка заліплює дірку.

— Тихіше. Одним уламком більше, одним менше.

Такий от Француз. Йому байдуже на залізячку в пузі. Хвилює, щоб ніхто не дізнався, що він дав маху. Не понторіз, ні. Щирий відморозок

Радували ліжко і чиста білизна. Приємно спати роздягненим. Звична для цивільного річ сприймалася як розкіш. Але вночі він крутився, кричав, зрештою, прокидався і шукав свій автомат. Не знаходив і почувався таким беззахисним, ніби мала дитина. Стомлений від абсурдності війни, чужий і непотрібний на гражданці.

що ж, нічого страшного, але ризик зараження є. Хочеш — лишайся, хочеш — відправлю додому. Сам вирішуй.

І тут В’юн дав слабину. Він не боявся, страх уже давно не мав над ним влади. Він втомився і зневірився, хотів помитись і поспати хоч трохи довше, ніж дві години. Вночі мала бути ротація сімдесятдев’ятки. Спокусився.