Відьмак. Останнє бажання

— Зло є злом, Стреґоборе, — серйозно сказав відьмак і підвівся. — Менше, більше, середнє, все одно, пропорції тут умовні, а межі затерті. Я не святий пустельник, не тільки добро чинив у житті. Але якщо я вже маю вибирати поміж одним злом та іншим, то волію не вибирати зовсім.

Я поставив запитання, дівчино. Не бійся, від розмови зі мною не паршивіють

Бо ж, пане, або у колодязь напаскудить, або за дівками ганяє, лякає, погрожує, що трахне. Краде, пане, худобу й збіжжя. Нищить

Сапковський і біля нього

Про визволення, про свободу бути тим, ким захочеш, а не тим, чим бути мусиш.

ти, бо маєш заплатити. За удавану гординю, за холодний погляд, за очі, що ловлять будь-яку деталь, за кам’яне обличчя, за саркастичний тон. За переконання, що можеш стояти ніс до носу з Йеннефер із Венґерберґу, вважати самозакоханим наглим стервом, корисливою відьмою й одночасно – витріщатися на її намилені цицьки. Плати, Ґеральте з Рівії!

Вона схопила його обіруч за волосся і різко поцілувала в губи, вп’ялася у них, наче вампір.

Щоб урятувати приятеля, ти б заплатив будь-яку ціну, хоч би й чоботи мені вилизав. А може, й дещо інше, якби мені раптом заманулося розваг.

­сне. А я не хочу знати майбутнє. Як я міг би робити те, що я роблю, якби знав майбутнє? Зрештою, я його і так знаю.

Чому ви, люди, не визнаєте той факт, що у вашому пануванні над світом не більше природності, аніж у вошах, що розплодилися на кожусі? Так само ти міг би запропонувати мені співіснувати з вошами, так само я слухав би вошей, якби взамін на визнання їхньої перемоги вони погодилися на спільне користування кожухом.

Сонце світить інакше, повітря інше, вода вже не та вода, якою вона була. Те, що колись ми їли, що ми вживали, гине, дрібніє, пропадає. Ми ніколи не обробляли землі, не дерли її, на відміну від вас, людей, не роздирали сапами та сохами. Вам земля платить криваву данину. Нас вона обдаровувала. Ви видираєте з землі скарби силою

– Це ви, люди, ненавидите усе, що відрізняється від вас, нехай навіть лише формою вух, –

Ха! Оце діло! Що за гра?

– Гра зветься, – повільно промовив відьмак, – «Не роби іншому те, що й тобі неприємно»

— Люди, — Ґеральт відвернувся, — люблять вигадувати потвор і потворності. Тоді самі собі здаються менш потворними.

– Зло є злом, Стреґоборе, – серйозно сказав відьмак і підвівся. – Менше, більше, середнє, все одно, пропорції тут умовні, а межі затерті. Я не святий пустельник, не тільки добро чинив у житті. Але якщо я вже маю вибирати поміж одним злом та іншим, то волію не вибирати зов‍

Срібло було вбивчим для стриги, як і для більшості потвор, прикликаних до життя чарами. Тож існував шанс: бестія не відрізнялася від інших, а це гарантувало можливість відча‍

— Зло — це зло, Стрегоборе,— серйозно сказав відьмак, встаючи.— Менше, більше, середнє — усе єдине, пропорції умовні, а границі розмиті. Я не святий пустельник, не тільки саме добро творив у житті. Але якщо доводиться вибирати між одним злом і іншим, я волію не вибирати взагалі. Мені пора. Побачимося завтра.

Не може бути правилом те, з чого є винятки.

Я — Філавандрель ен Фідайль зі Срібних Веж, з роду Фелеаорнів з Білих Кораблів. Нині, вигнаний і витіснений на край світу, я Філавандрель з Краю Світу.

— Світ великий, — буркнув відьмак. — Можемо поміститися. Місця досить.

— Люди, — Ґеральт відвернувся, — люблять вигадувати потвор і потворності. Тоді самі собі здаються менш потворними.

Троє убитих, спроба накласти прокляття — незле, аж ніяк незле. За такі речі у нас, у Визімі, на палю саджають. Та я людина справедлива, спочатку тебе вислухаю. Кажи.
Рівієць розстебнув кубрак, дістав з-під нього сувій білої козячої шкіри.