Український інтеґральний націоналізм

Соціялістична критика наближалася до комуністичної наголошуванням класових аспектів, звинуваченням «українських фашистів» у прагненні встановити диктатуру експлуататорських верств, інтернаціоналізмом (хоч і не таким радикальним, як у комуністів).

Бочковський розцінював «паннаціоналізм» як вияв кризи націоналізму й европейської цивілізації та перехідну форму, що передує постанню нового міжнародного порядку, заснованого на демократичному самовизначенні та співробітництві націй.

Найпослідовнішою і найпосутнішою була демократична критика інтеґрального націоналізму, яка розвивалася у двох напрямах – соціялістичному (Карло Коберський, Володимир Левинський, соціялістирадикали й соціялдемократи) і ліберальному (Мілена Рудницька та деякі діячі УНДО).

Комуністична критика наголошувала класовий характер українського націоналізму – спершу як «дрібноміщанського» («дрібнобуржуазного»), а згодом як буржуазного.

Комуністи й ліві соціялдемократи першими окреслили радикальну течію націоналізму, ідеологом якої був Донцов, як український фашизм.

У консервативній критиці інтеґрального націоналізму вирізнялися два напрями, які частково перетиналися: гетьманськомонархічний (Вячеслав Липинський, Василь Кучабський, Осип Назарук) і католицький (о.

Гавриїл Костельник, о. Микола Конрад, єпископ Григорій Хомишин, тойтаки Назарук).

Доктрина Донцова хоч і виявляла спільні риси з фашизмом, та все ж була ближчою до европейського ідеологічного руху, знаного як «консервативна революція».

Найприйнятнішою виглядає така інтепретація: фашизм (укупі з нацизмом) і радикальна течія українського націоналізму (поряд із іншими аналогічними рухами недержавних націй) належали до відмінних типів одного суспільного феномена – інтеґрального націоналізму.

Погляд на український інтеґральний націоналізм як на відлам фашизму, що його обстоюють деякі історики та політологи, є цілком арґументованим і внутрішньо не суперечливим, а отже має право на існування як одна з можливих інтерпретацій (надто в межах історії ідей, якщо розглядати її як автономний процес, не детермінований жорстко соціяльноекономічною та політичною історією).