Пастка-22

Коли ж Йосаріан пробував нагадати людям про війну, вони сахалися його, гадаючи, що він божевільний. Навіть Клевінджер, який мав би розумітися краще за інших, сказав, що він божевільний, коли вони бачились востаннє, якраз перед втечею Йосаріана до шпиталю.

Одного дня, закінчивши перший обхід палати і вдруге підійшовши до солдата в білому, вона глянула на градусник і виявила, що солдат мертвий.
— Убивця, — тихо сказав Данбар.
Техасець глянув на нього з непевною посмішкою.
— Душогуб, — сказав Йосаріан.
— Ви про що, хлопці? — занервувався техасець.
— Це ти його вбив, — сказав Данбар.
— Це ти загнав його на той світ, — сказав Йосаріан.
Техасець відсахнувся:
— Хлопці, ви здуріли. Я його навіть не торкався.
— Ти закатував його, — сказав Данбар.
— Я чув, як ти його вбивав, — сказав Йосаріан.
— Ти вбив його, бо він був негритосом, — сказав Данбар.
— Хлопці, ви ненормальні, — вигукнув техасець. — Сюди не пускають негритосів. У них є спеціальне місце для негритосів.
— Сержант потайки поклав його сюди, — сказав Данбар.
— Сержант — комуніст, — сказав Йосаріан.
— І ти про це знав.

Чи треба дивуватися, що головний герой роману Йосар’ян вважає всіх навколо психами: своїх — бо йдуть на смерть, чужих — бо хочуть його вбити. Врешті-решт він одноосібно укладає сепаратний мир, тобто просто дезертирує, рятуючи власну шкіру. Зрадник? Можливо. Але принаймні адекватніший за тих, хто ним керує. Взагалі, немає сумніву: ті, що нами керують, мусять бути цинічними і підступними — інакше вони б не керували. А все ж вони не мусять бути аж настільки безпросвітними йолопами. Наразі ж виглядає саме так, бо генерали, які рік за роком послідовно демонструють, що солдати для них — лише гарматне м’ясо на шляху реалізації великих військових планів, одного дослівно чудового дня можуть залишитися без війська. Або й нахапатися давно заслужених куль вітчизняного виробництва.
Олександр Бойченко